ПОСМИ́КАТИ, посми́каю, посми́каєш і рідко посми́чу, посми́чеш, док., перех. і неперех. Смикати кого-, що-небудь якийсь час. Коли ми піднялись по сходах, на знайомих нам дверях побачили замок. Ми трохи посмикали його, але таким способом замки не відмикають (Сміл., Сашко, 1957, 194); Він посмикав борідку (Рибак, Час.., 1960, 153); // за що. Покарати кого-небудь, смикаючи за чуба, за вуха тощо. Вона було пиріжком у неділю наділить, а надломиш у садку вишню, то за чуприну посмиче (Вовчок, VI, 1956, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 346.