ПОСМУТИ́ТИСЯ, ути́ться, утимо́ся, утите́ся, док. Засмутитися, стати сумним, засмученим (перев. про всіх або багатьох). Пізно ввечері хлопці поверталися з худобою додому. В куряві помалу їхали на конях і мовчали — посмутилися (Головко, І, 1957, 95); На майдані коло церкви посмутились матері (Тич., І, 1957, 56); // Набути сумного виразу (про очі, погляд, обличчя). Ясні очі дівочі дивилися на Кармеля і у той самий черк і собі посмутилися (Вовчок, І, 1955, 351); // перен. Стати похмурим (про навколишнє середовище, природні умови тощо). Посмутилось синє море, Хвилі скинулись, як гори (Перв., Райдуга.., 1960, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 349.