ПОСМІЛІ́ШАТИ, аю, аєш. Док. до смілі́шати. Був [Дмитро] важким і незграбним, та, випивши дві чарки, посмілішав (Стельмах, II, 1962, 368); Він сидів кілька хвилин, заглиблений у своє, солдати спершу мовчали, а згодом посмілішали. За кілька хвилин розмова стала невимушеною (Кочура, Зол. грамота, 1960, 303); Макар Муха посмілішав. — Про колгоспи ніхто не знав, а я от довідався (Панч, II, 1956, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 346.