ПОСМІ́ШЕЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до по́смішка. На кругленькій пичці Чирви-Воздвиженського заблукала якась кривенька, загадково-глузлива посмішечка (Коз., Сальвія, 1959, 72); Каргат напружено стежив за кожним його рухом: звик, видно, бідолаха, до заперечень або до поблажливих посмішечок вже на перше своє слово (Шовк., Інженери, 1956, 71); Він сидів розчервонілий, товстошиїй. Весела посмішечка пливла по його широкому лицю (Жур., Дорога.., 1948, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 348.