ПОСМІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., перех.
1. Док. до сміши́ти. Йому хочеться і собі що-небудь сказати, чим-небудь дівчат посмішити, та поки надумається, дивись — Онисько уже й розсмішив (Мирний, III, 1954, 44).
2. Смішити якийсь час. Кузь почервонів, а Бабенко пирснув у кулак, потім підморгнув Прокопові. Мовляв, не слід заважати. Нехай посмішить своїми опецькуватими дотепами (Руд., Остання шабля, 1959, 91); — Різнобровий, посміши нас… — Клоуне, покажи, як люди вниз головою ходять… (Ткач, Арена, 1960, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 348.