ПОСО́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до посоли́ти. Мирон, дивуючись і посміхаючись, розв’язав торбинку, і вона щедро сипнула ягід на густо посолену четвертину хліба, спідушка якого жовтіла перепеченим дубовим листом (Стельмах, І, 1962, 322); // у знач. прикм. Крутиться, як посолений оюн (Номис, 1864, № 3129); Ми їли посолений хліб і запивали кислим вином (Ю. Янов., II, 1958, 161).
2. у знач. прикм. Солоний. А вже пішла осінь, роботи в ключниці було багато, з усіх князівств і дворів везли на Гору всяке добро — жито, мед, віск, в’ялену й посолену рибу (Скл., Святослав, 1959, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 352.