Слово "посоловілий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОСОЛОВІ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. акт. теп. ч. до посолові́ти. Баби й діди вже посоловілими очима дивились на пляшки та чарки (Н.-Лев., IV, 1956, 195); Золото все в наших видурює [осавула], а для чого б то? Чи не для того, щоб, коли зовсім припече, за гряницю [границю] чкурнуть, млина там десь одкрити або шинок? Ні, голубе, — погрозливо хрипіли густо зарослі, посоловілі від люті Сердюки. — Пропадать, так разом усім пропадать! (Гончар, II, 1959, 262); Мовчазні постаті при ямах то згинаються, то розгинаються над корбами, проводжаючи посоловілими від утоми очима чудних хлопців (Кол., Терен.., 1959, 199).

2. у знач. прикм. Який став сонним, безтямним (про очі, погляд). Тєрьоха, як видно, лизнув уже й геть-то, бо посоловілими очима мутно тільки дивився на свого товариша (Мирний, II, 1954, 128); Хима сиділа на скрині бліда, аж жовта, тремтяча та перелякана; руки заклякли на віку, посоловілі очі нестямно дивились на двері (Коцюб., І, 1955, 92); З похиленою головою і з посоловілим поглядом вертала вона додому (Коб., І, 1956, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 352.