ПО́СОХ, а, ч. Те саме, що патери́ця. Забряжчали об камінь посохи — бояри й воєводи ..поспішали до широких дверей княжого терему (Скл., Святослав, 1959, 29); Виходь у ліс, на простір, друже мій, Бери у руки мандрівничий посох (Нех., Дніпр. край, 1939, 71); Роботою керує поважний старець, срібно-кучерявий ієромонах Сильвестр з посохом і золотим хрестом на грудях (Коч., П’єси, 1951, 11); *У порівн. Патлатюк, одягнутий у синю чумарку, підстрижений «у кружок», у смушевій шапці, ступав сановито, ставлячи перед собою високу палицю, як біблейський посох (Панч, І, 1956, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 353.