ПОСПЛІТА́ТИСЯ, а́ється, а́ємося, а́єтеся, док. Переплівшись, утворити одне ціле, сплестися разом (про багато чого-небудь). Королів цвіт посплітався з крученими паничами (Сл. Гр.); Літери здалися за такі зрадливі, за такі лукаві, ніби то були маленькі гадючки, що поспліталися в ланцюжки (Вас., Вибр., 1944, 128); Провулок був вузенький, дерева поспліталися над ним гілками, утворивши низький зелений тунель (Сенч., На Бат. горі, 1960, 43); // у сполуч. із сл. руками, пальцями. Міцно взятися за руки (про багатьох). Молодь міцно поспліталася руками і не відступала ні на крок (Тулуб, Людолови, II, 1957, 60); // перен. Поєднатися у відчутті, збігтися в часі вияву (про почуття, переживання і т. ін.). В піснях моїх горе І радість у їх, — Усе поспліталось У згуках дзвінких (Гр., І, 1963, 105); Марко помовчав, бо водночас посплітались і житейська гіркота важких літ, і думки та згадки про чиєсь і своє кохання (Стельмах, Правда.., 1961, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 358.