ПОСПО́РИТИ, рю, риш, док.
1. Вступити в суперечку з ким-небудь. Івга було часом і поспорить,.. і на батька стане гримати: зачим [нащо] таку волю йому [синові] дає (Кв.-Осн., II, 1956, 255); Соловейко з зозулею поспорили, чий голос солодший, а їх обох кішка піймала, поки вони співали (Григ., Вибр., 1959, 245); // розм. Посперечатися на гроші, яку-небудь річ і т. ін.; піти в заклад; // рідко. Посваритися з ким-небудь.
2. перен. Не поступитися кому-, чому-небудь у чомусь. [Прокіп:] Ми свою землю ще як слід не розбудили. А коли розбудимо красуню нашу, ми весь Радянський Союз заллємо пшеницею, а по винограду поспоримо з самим французом (Корн., II, 1955, 94).
3. Спорити, сперечатися з ким-небудь якийсь час. Отак поспорять, покричать; ..та й розійдуться (Мирний, І, 1949, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 359.