ПОСПІ́В’Я, я, с., заст., рідко. Спів. Гучно і зично роздалося серед хати святе поспів’я (Мирний, III, 1954, 84); Срібні акорди, що з серця знялись, Як я в поспів’я їх втілю?! Райдужні мрії, що з ними злились, Як їх вловити зумію?! (Олесь, Вибр., 1958, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 356.