ПОСПІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до поспі́ти1.
2. у знач. прикм. Який достиг, дозрів; доспілий. — Ха-ха-ха!.. — напів з реготом сипала, як намистом, живо та дрібно, — аж злегенька слина з рота бризкала, товстоморденька та червона, як поспіла ягода, Катря Москалівна між гуртом дівчат коло гойдалки в неділю (Григ., Вибр., 1959, 331).
3. у знач. прикм., перен., розм., рідко. Який досяг повноліття, розквіту; // у знач. ім., збірн., розм., рідко поспі́ле, лого, с. Про людей, що досягли розквіту фізичних і духовних сил. Не старе мре, а поспіле (Номис, 1864, № 7262).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 356.