ПОСТАНОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОСТАНОВИ́ТИ, новлю́, но́виш; мн. постано́влять; док.
1. неперех. Приймати колективну ухвалу, виносити рішення (перев. на зборах, з’їзді і т. ін.). [Покликач:] Сенат і римський люд постановляє, щоб виконать сей вирок необарно [незабарно] (Л. Укр., II, 1951, 543); І Всеукраїнський з’їзд Рад постановляє: Влада на території Української республіки віднині належить виключно Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів (Наука.., 4, 1970, 30); — Як один, всією громадою постановили Піски не пустити козаків у село (Головко, II, 1957, 313); // юр. Здійснюючи слідство, доходити певних висновків, виносити вирок (про судові органи). Лукину визволили з тюрми й випустили на волю: суд постановив, що Лукина невинна (Н.-Лев., III, 1956, 359); // перев. док., також у сполуч. із сл. собі та інфін. Прийняти якесь рішення; вирішити щось зробити. Через день після приїзду постановили справити весілля (Н.-Лев., VI, 1966, 86); Постановила [Целя] собі якнайчастіше відвідувати і потішати горем прибиту Ольжину матір (Фр., II, 1950, 319); — От я постановив собі вивчити між ділом «Кобзар» весь напам’ять (Ю. Янов., І, 1954, 77).
2. перех., діал. Встановлювати, запроваджувати. — Світ, Маргарето? — відказала Олена, і згірдливий усміх промайнув по її лиці.. Ані їх хвальба, ані їх догана не були ніколи в силі постановити для мене якесь правило! (Коб., I, 1956, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 369.