ПОСТА́РІ́ТИСЯ, а́рі́юся, а́рі́єшся, док., розм. Те саме, що поста́рі́ти 1. — Коло старих і сам постарієшся, а коло молодих і сам помолодшаєш (Н.-Лев., II, 1956, 134); — Голубонько моя, сестричко, скажи мені, яке тобі горе, що тобі сталося, що ти зблідла та постарілася так? — допитувала Мелашка (Л. Янов., І, 1959, 267); Важко було Лисичці хліба добувати. Постарілася вже, послабла, а їсти хочеться (Фр., IV, 1950, 79); Минуло багато років. Постарілись і Іван Іванович, і його брат, і його дружина (Рильський, Веч. розмови, 1964, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 370.