Слово "постелити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОСТЕЛИ́ТИ, стелю́, сте́лиш, док., перех.

1. Розгорнувши що-небудь, покрити ним якусь поверхню. Чепурна баба стерла порох з лави, ще й постелила на лаві шматок полотна чи саморобну полотняну хусточку (Н.-Лев., II, 1956, 405); Шаукен постелила перед гостями на кошмі чисту скатертину, поставила на ній сушений сир, піали, миску масла і миску баранячого жиру (Тулуб, В степу.., 1964, 165); Увійшли два санітари, постеливши серед каюти брезент, роздягли Павла до голого тіла (Кучер, Голод, 1961, 341); // Розкласти, розмістити на поверхні чого-небудь рівномірним шаром, вкрити чим-небудь якусь поверхню. Долівка була вкрита подвійним шаром товстої повсті, поверх якої Шаукен постелила третю — білу — для гостей (Тулуб, В степу.., 1964, 164); Аж тепер її [берізку] побачили, як постелила свій лист кругом себе по землі, а сама заціпеніла на.. сон зимовий (Март., Тв., 1954, 461); * Образно. Хай прохолоду день постеле, Молю, на жовтий пил доріг (Зеров, Вибр.,1966, 401); // Простягти в різні боки по поверхні землі (коріння, пагони і т. ін.). Зерно коріння постеле [постелить] в ту пору, Кине стрункую стеблину угору (Щог., Поезії, 1958, 219); // Поширити на поверхні або низько над поверхнею землі, моря (світло, тінь, дим і т. ін.). * Образно. Отець Софроній постелив свій оксамитовий басок, і пісня попливла рівніше (Речм., Весн. грози, 1961, 58).

2. Приготувати, послати постіль для спання. М’яко постелити, а твердо спати (Номис, 1864, № 2990); Неня вже постіль постелила, теплий ліжничок приготовила — спиться так солодко-солодко (Хотк., II, 1966, 104); Господиня постелила Чернишеві на ліжку, а Козакову на долівці, вважаючи його денщиком молодого офіцера (Гончар, І, 1954, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 372.