ПОСТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Стерти, обтерти все або багато чого-небудь. Візьми он стирок та постирай лави (Сл. Гр.); Постирала [Маруся] порох з полиць, поставила слоїки на полицях і, впоравшись, вийшла до матері в гостинну (Н.-Лев., VI, 1966, 16); // Витерти (гумкою і т. ін.) що-небудь написане, намальоване. Вона взяла гумку й постирала всі художні вправи Васі (Собко, Біле полум’я, 1952, 138); * Образно. Негода і невблаганний час постирали ті написи, як і саму білу фарбу з хреста (Н.-Лев., II, 1956, 383).
2. Часто тручи, згладити нерівності на поверхні чого-небудь; // перен. Зробити нерізким, малопомітним; пом’якшити. Роки постирали колись різкі риси, закруглили, пожмакали їх (Мушк., Серце.., 1962, 285).
3. Пошкодити або знищити тертям усе або багато чого-небудь. За рік постирала нігті на пучках, що тільки живе м’ясо лишила (Барв., Опов.., 1902, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 374.