ПО́СТИ́ТИСЯ, пощу́ся, по́стишся, недок. Те саме, що по́сти́ти. Умильно богу все молились [святі понури], На тиждень дні по три постились (Котл., І, 1952, 128); Вже скільки раз я сповідалась і причащалась, і постилась, і молилась, нічого не помагає: все-таки виходить грішне зверху, а святе насподі (Н.-Лев., III, 1956, 252); — Йому б [батькові-вдівцеві] поститись та про царство небесне думати, а він виждав якихось з півроку, підстриг чуба та бороду, відмолодився трохи та й за сватання (Збан., Єдина, 1959, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 374.