ПОСТО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., розм. Раз у раз зупинятися й стояти якийсь час. — Три пси! цу-цу! Наперед турми один, а два по боках, а я ззаду. Іду та й постоюю (Фр., IV, 1950, 25); Вона майже з півроку не була в місті, й воно її так тепер оголомшило з своїм барвним багатством вистав, усяких барвних матерій, черевиків, хусток, скла, посудини прорізного роду й сорту, що вона, мов заворожена, постоювала перед усім тим, потопаючи в міркуванні з подиву (Коб., III, 1956, 470).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 378.