ПОСТРЕ́ЛЯНИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до постреля́ти 1, 2. — Як ти будеш пострелян, порубан, Ой хто ж тобі раноньки промиє? (Чуб., V, 1874, 876); * Образно. Ой, я постреляна, порубана словами, душа моя на рани знемагає (Л. Укр., І, 1951, 221); // у знач. прикм. Старости та хлопи.. несли на дрючках постреляні серни та дикі кабани. Безліч набитої дичини здивувала панів (Н.-Лев., VII, 1966, 93); // постре́ляно, безос. присудк. сл. — Не плач, мати, не журися, Не дуже його порубано, не дуже його постреляно (Чуб., V, 1874, 948).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 379.