ПОСУДО́МИТИ, ить, док., перех., безос. Стягнути м’язи судомою, зсудомити (руки, ноги кому-небудь, також багатьом). — Чи ж мені ноги посудомить — вистояти якусь годину? (Гончар, III, 1959, 309); Бурмака не захотів іти до князя. — Треба, то хай сам пришвендяє до мене, — викрикнув. — Чи, може, йому ноги посудомило! (Загреб., Диво, 1968, 507); // Скорчити, покорчити. Я ось десять років корів дою, вже руки посудомило (Коп., Земля.., 1957, 76).
Щоб тобі́ (вам і т. ін.) ру́ки [й но́ги] посудо́мило — уживається як проклін. — О, горе моє, все пішло прахом. Все пішло, — пришіптував він, з сумом дивлячись.. на все те розорисько, яке зробили Джмелики. — Щоб вам руки посудомило, — проклинав (Тют., Вир, 1964, 391).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 390.