ПОСУМНІ́ШАТИ, аю, аєш. Док. до сумні́шати. Тітка сміялася, прикривши вуста долонею. А потім враз, наче тінь лягла на її обличчя, посумнішала (Томч., Готель.., 1960, 249); // Набрати сумнішого виразу (про очі, обличчя і т. ін.). Очі посумнішали; // перев. безос. Стати похмурим, непривітним (про зовнішнє середовище, природні умови тощо). [Ялина:] Янгольська душа була!.. Віриш, сестричко, що без свекра якось і в господі ніби посумнішало… (Кроп., IV, 1959, 356); Хата Андрія. Наче посумнішала й потемнішала від попередньої розмови (Ю. Янов., IV, 1959, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 390.