ПОСУМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Сумувати якийсь час. Я ввечері посумую, А вранці поплачу. Зійде сонце — утру сльози, — Ніхто й не побачить (Шевч., І, 1963, 11); Щодня вона заходила в свою хату.. Посумує, пожуриться сама собі, заплаче та й піде (Мирний, І, 1949, 323); — Боюсь, що посумує, понудьгує отак якийсь час, а потім зірветься чи в п’янство, чи в якийсь розбій. Такий несамовитий чоловік спересердя все може зробити (Стельмах, І, 1962, 604).
2. за ким, рідко по кому. Відчувати тугу за ким-небудь, тужити якийсь час через втрату кого-небудь або відсутність когось. Брати трохи посумували за Максимом, а далі й забули (Мирний, II, 1954, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 391.