ПОСУ́ПЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до посу́пити.
2. у знач. прикм. Який посупився, надав своєму обличчю похмурого, незадоволеного або сумного виразу.
3. у знач. прикм. Низько опущений над очима, перев. при вираженні незадоволення, задумливості і т. ін. (про брови). Хлопчак самотою блукав з одного кінця зали в другий, з посупленими бровами та зо втупленим униз поглядом (Крим., Вибр., 1965, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 391.