Слово "посідати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОСІДА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ПОСІ́СТИ, ся́ду, ся́деш, док., перех.

1. Брати у своє володіння, привласнювати що-небудь, заволодівати чимсь. [Петро:] А які то християни, що і до церкви ходять, і десять раз на день моляться, а на думці — як би.. чужу худобу посісти, чужим добром поживитися? (Мирний, V, 1955, 178); Аби був очерету солодкого дрібний уламок; — смокчуть [діти], і раді-веселі, мов панство-багатство посіли (Л. Укр., І, 1951, 307); Коли Іван посів невелике, але зручне господарство Гординської і став чи не кращим господарем за батька, мати перейнялася повагою до сина (Чорн., Потік.., 1956, 231); Повелося так, що чоловіки сюди не заходять, жінки посіли цю світлицю (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 8); // тільки недок. Мати що-небудь у своїй власності, володіти чимсь. Настало кілька сонячних золотих днів. Газди ходили, розглядали свою землю, скільки її хто посідав… (Коб., III, 1956, 525); — Це в нас куркуль був Осауленко.. Найкращі землі, родючі балки — він посідав, Осауленко (Гончар, Нов., 1954, 82); Могутній кіммерійський союз племен, який робив успішні походи в цивілізовані країни Передньої та Малої Азії, посідав територію далеко більшу, ніж Керченський півострів (Наука.., 12, 1965, 7); // тільки недок., перен. Мати від природи якісь здібності, хист до чогось і т. ін. Зоня посідала, крім енергії, також дар пізнавати доброту людського серця, вміла собі єднати любов інших (Ков., Світ.., 1960, 65).

Посіда́ти (посі́сти) вла́ду — займати панівне становище; мати право або можливість розпоряджатися, керувати ким-, чим-небудь. Гідний той лиш владу посідати, Що не гнувся, як до неї йшов! (Павл., Пальм. віть, 1962, 43); Від своїх дідів Владу я посів, І її ж у спадок Візьме мій нащадок (Зеров, Вибр., 1966, 454); Посіда́ти (посі́сти) трон (престо́л і т. ін.) бути, стати монархом, папою і т. ін. Вільгельм [син імператора Франца Іосифа] залишався, таким чином, без династичних перспектив, тому й претендував посісти трон бодай українського короля (Смолич, Мир.., 1958, 86); З 1939 року, після папи Пія XI, апостольський престол у Ватікані посів Пій XII (Вишня, І, 1956, 457).

2. у сполуч. із сл. місце і т. ін. Займати місце, розміщатися де-небудь. Лізуть [студенти] у теплушку, посідають місця на дверях, ноги звішують додолу (Мик., І, 1957, 105); Згодом прийшов секретар сільради, низенький, натоптаний дідок, і, тихенько посівши своє місце поруч голови, негайно занурив руки й очі в папку з паперами (Кир., Вибр., 1960, 309); // у сполуч. із сл. посада і т. ін. Перебувати на якій-небудь посаді; обіймати (у 6 знач.). Він посідав значну та високу посаду полкового обозного лейстрових [реєстрових] козаків (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 9).

Посіда́ти (посі́сти) провідне́ (значне́ і т. ін.) мі́сце (стано́вище) — відігравати видатну роль, мати велике значення. Нині соціалістичний сектор посідає домінуюче становище в переважній більшості європейських соціалістичних країн (Ком. Укр., 5, 1970, 85); У жодній країні світу мистецтво не посідає такого почесного місця, як в нашій країні (Мист., 1, 1957, 6); З початку свого існування Киево-братська школа посіла провідне місце на Україні і набула значення вищого учбового закладу (Наука… 7, 1967, 22); Посіда́ти (посі́сти) пози́цію чого, яку — дотримуючись певних поглядів, керуючись якимсь рішенням, відповідним чином діяти або висловлюватись. На цей раз Іван Антонович посів позицію примирення (Гончар, III, 1959, 213); Посі́сти своє́ (нале́жне і т. ін.) мі́сце в житті́ (колекти́ві і т. ін.) досягти певного становища в суспільстві, в колективі. Ви вже не молоденький, женитися збираєтесь… Чи не мудріше було б спершу якесь місце в житті посісти, а вже потім брати на себе відповідальність за сім’ю? (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 93); — Мова йде про те, як допомогти учениці знову посісти своє місце в колективі, яке вона втратила! (Донч., V, 1957, 482).

3. Брати гору над ким-, чим-небудь, перемагати когось. — Чого се ти так задумався? об чім все мислиш? — А все думаю, хто кого посідає — сильний безсильного чи безсильний того? (Вовчок, І, 1955, 158); Шкода, якщо конове ремество [ремесло] посяде такий великий талант! (Мирний, V, 1955, 385); // Підкоряти собі, своєму впливові. [Тетяна:] На кого, на кого, а що на Михайла, то не надіялась ніколи, щоб його так посіла жінка, що й з дому не пускає, з родом-родиною побачитись… (К.-Карий, III, 1961, 43).

4. перен. Опановувати, охоплювати когось, оволодівати ким-, чим-небудь (про думки, почуття і т. ін.). А який його сум понімав та посідав часом, то й не сказати (Вовчок, І, 1955, 334); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце, розсаджували голову (Гр., II, 1963, 324); Ледве перевівши дух, він боязко присів, і його зігнена постать у сумній задумі схилилася біля стола.. Голову посів рій думок (Досв., Вибр., 1959, 190); * Образно. Я не на те, слова, ховала вас і напоїла кров’ю свого серця, щоб ви лилися, мов отрута млява, і посідали душі, мов іржа (Л. Укр., І, 1951, 191).

◊ Бода́й вас зли́дні посі́ли див. зли́дні; Го́ре (ли́хо і т. ін.) посі́ло кого — те саме, що Ли́хо обсі́ло кого (див. обсіда́ти). Тяжке горе, що так несподівано посіло її, гнітило ще саму тільки душу (Л. Янов., І, 1959, 376); Зли́дні посіда́ли (посі́ли) кого — хтось живе (жив) убогим, нужденним життям. Лихо та злидні нас посідали, — Панство веселе гуляло (Пісні та романси.., II, 1956, 287).

ПОСІДА́ТИ2, а́ємо, а́єте і діал. ПОСІ́СТИ, ся́демо, ся́дете, док.

1. Сісти (про всіх або багатьох). Троянці, в човни посідавши І швидко їх поодпихавши, По вітру гарно поплили (Котл., І, 1952, 158); За столом вже молодая Сіла на посад, На лавочках всі дружечки Посідали вряд (Л. Укр., І, 1951, 323); Данило ввійшов до намету й ліг на ведмежих шкурах. Навколо нього посідали Мирослав, Дмитрій і Дем’ян (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 325); Зібралася як слід уся громада; Посіли; гомонять… (Гл., Вибр., 1957, 90).

2. тільки посі́сти, на кого — що, діал. Вкрити кого-, що-небудь тонким шаром. Курява посіла на семінаристів, обліпила їм лиця так, що вони не впізнавали один одного (Н.-Лев., І, 1956, 335); // Випасти, осісти (про росу, туман і т. ін.). Місяць скотився низенько й побілів. Густа роса посіла на всякі рослини (Н.-Лев., І, 1956, 68).

3. тільки посі́сти, перен., діал. Пропасти, загинути. Коли ж прибігає сам Васюта конем: — Біда, пане гетьмане! Отепер ми посіли! (П. Куліш, Вибр., 1969, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 327 - 328.