ПОСІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех. і без додатка.
1. Певним способом розтрушуючи, розсипаючи, вкинути зерно, насіння в оброблену землю для вирощування. Посіє колгосп впору — буде що везти в комору (Укр.. присл.., 1955, 371); Жито посієм за садом на полі, Щоб хліба вродило голодним доволі (Коцюб., І, 1955, 426); Зорав, посіяв він горох, заволочив, Аж тут і дрібний дощ ріллю його змочив (Г.-Арт., Байки.., 1958, 60); — І так-таки ти сам себе вини: Що, братику, посіяв, те й пожни! (Гл., Вибр., 1951, 6); Вона вчасно виоре і швидко посіє (Чорн., Визвол. земля, 1950, 34); * Образно. — Співаночки мої милі, Де я вас подію? Хіба я вас, співаночки, Горами посію, — стиха обізвалась до нього Марічка (Коцюб., II, 1955, 316); Щасливий той, хто вільну й горду Посіяв пісню у серця (Мас., Побратими, 1950, 33); // спец. Помістити мікроорганізми в поживне середовище для розмноження.
◊ Де не посі́й (посі́єш), там (то) [і] вро́диться (вро́дить) хто: а) хтось встигає скрізь побувати, когось можна скрізь зустріти, побачити. [Микола:] На всі сторони мотається [Виборний]; де не посій, там і уродиться (Котл., II, 1953, 29); І хто її кликав? От уже, де не посій, то вродиться Солов’їха! (Н.-Лев., II, 1956, 16); Я обережно з сіней всовуюсь до хати і притуляюсь до одвірка. Дядько Сергій першим помічає мене і тицяє пальцем у мій бік: — От і гостя маємо! Тебе, де не посій, то вродишся (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 133); б) хтось уміє пристосуватися до будь-яких обставин у житті. Він за сина спокійний. Іван не такий, щоб одразу в розпач. Його де посій, там і вродить, аби серед своїх заводських (Кучер, Трудна любов, 1960, 227); Жди кум пирогі́в — посі́яла пшени́цю, жарт. — уживається, коли йдеться про плани на далеке майбутнє, які невідомо чи здійсняться. Параска відраджувала сина. — Кого ти береш? — Вона трудівниця… — Куди ти ведеш?.. — Скоро свою [хату] поставимо.. — Жди кум пирогів — посіяла пшеницю… (Горд., II, 1959, 215).
2. Засіяти зерном, насінням яку-небудь ділянку землі. Оце посіє ниву матері, а тоді… (Гончар, II, 1959, 221).
3. перен. Ви́кликати, збудити в когось яке-небудь (перев. негативне) почуття, переживання і т. ін.; навіяти, вселити (у 3 знач.). Аж ось сьогодні він сколотив усе, посіяв тривогу, встав перед нею незрозумілим питанням, яке конче треба було рішити (Коцюб., II, 1955, 297); Можна буде історію ту подати з гумористичним забарвленням, щоб не так уразити. Важливо хоч би посіяти сумнів. І досить (Головко, II, 1957, 553); Це була стара й давно відома їхня [фашистська] тактика — сіяти паніку в тилу, на всіх шляхах і стежках, що вели до фронту. Щоб паралізувати всі комунікації, а певніше — посіяти страх серед інтендантів і тилових команд, які постачали фронт (Кучер, Голод, 1961, 171); // перев. із сл. в серце, в душу і т. ін. Виховати в когось певне ставлення до кого-, чого-небудь; прищепити. Саме Катерина Назарівна посіяла в наші дитячі серця любов до скривджених людей і ненависть до багатіїв (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 53); // Спричинитися до появи, виникнення якого-небудь почуття, переживання, настрою або до відповідних зовнішніх проявів цих почуттів, переживань у кого-небудь. Тривожні чутки з загонів Гульського посіяли паніку серед військ Вишневецького (Ле, Наливайко, 1957, 93); В густій, темній бороді Гната смерть дружини посіяла багато сивини (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 310).
Посі́яти ворожне́чу (незго́ду, ро́збрат і т. ін.) між ким — посварити кого-небудь, нацькувати один на одного. Замість єднання та братерства між двома народами, єзуїти в колегіях посіяли пекельну ненависть та ворогування (Н.-Лев., VII, 1966, 17); Хто, розкажіть ви мені, хто вигадав меч смертоносний? Що то за серце було? Криця холодна, тверда. Хто поміж людом посіяв незгоду, хто війни накликав? (Зеров, Вибр., 1966, 285); Партія викриває підступну антикомуністичну пропаганду ідеологів імперіалізму, що намагаються перешкодити нашому успішному рухові вперед, посіяти ворожнечу між народами СРСР (Ком. Укр., 6, 1966, 67).
4. перен., розм. Розки́дати, наси́пати щось де-небудь; поси́пати чимсь. Берестовський узяв двома пальцями з блюдечка трохи корму й посіяв на воду (Перв., Дикий мед, 1963, 157); — Прийдеш завтра до мене. А сьогодні вечором [увечері] зробиш не менш важливу справу, — вийняв з-під подушки листівки. — Посієш їх по селу. Не побоїшся? (Стельмах, І, 1962, 440).
5. розм. Те саме, що загуби́ти 1. З-під очей у мене хто хоч бери́, я не бороню, і своє усе посію, де хустку, де підбрівник, де сапу; де що́ роблю, там і покину (Барв., Опов.., 1902, 365); — Де це ти картуза посіяв? — питає Явтух. — Сонце голову напекло, пухирі схоплюються… (Ю. Янов., II, 1954, 191); Мав [Євген] звичку все виносити з дому. Оце посіяв плаща на пасіці (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 200).
6. розм. Почати йти, сіяти (про дрібний дощ, сніг).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 330.