Слово "потанцювати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОТАНЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.

1. перех. і неперех. Танцювати якийсь час. Ой маю, маю і ноженята, Та ні з ким, матінко, потанцювати, Та ні з ким, серденько, потанцювати! (Шевч., II, 1953, 297); — Так мені хотілось потанцювати та з дівчатами пожартувати (Н.-Лев., VI, 1966, 351); Кликали подруги Мар’яну потанцювати — відмовилась (Шиян, Вибр., 1956, 529); З Анею Макаровою в час відпочинку можна, мабуть, потанцювати веселої полечки (Вишня, І, 1956, 339); * Образно. Коли б це Мар’ян так сказав рік тому, то й арапник потанцював би по його плечах, а тепер і економ розуміє: не треба дратувати дядьків, і так вони стали неначе оси (Стельмах, І, 1962, 523).

Потанцю́єш (потанцю́єте і т. ін.) [у ме́не (у нас)] [цига́нської халя́ндри] — уживається як погроза кому-небудь. — Їй-богу, сину, не гай часу, їдь до Києва! Нехай тоді Ониська потанцює з своєю чехонею циганської халяндри (Н.-Лев., III, 1956, 50); «Тепер ти, голубчику шибенної вдачі, потанцюєш і поскачеш у мене циганської халяндри!», — звертався [Плачинда] в думках до Романа (Стельмах, І, 1962, 462); Хлопці дременули навтіки хто куди, а Халимониха кричала їм навздогін: — ..Я вас і дома знайду, голодранці. Ви ще в нас потанцюєте! (Панч, II, 1956, 143).

2. перех. і неперех. Почати танцювати. [Мисочка:] Ой дуб-дуба, дуба, дуба… (Потанцював далі) (Мам., Тв., 1962, 471).

3. неперех., перен. Якийсь час підстрибувати, роблячи рухи, що нагадують танок; піти, побігти, підстрибуючи. Нудно такеньки завсіди перебувати холод, треба сидіти на печі, піджавши ноги, а коли вибігти на луку та потанцювати по снігу, то хутенько, наче опарений, вкинешся в хатку, на піч (Вовчок, І, 1955, 289); Аж до Межигорського Спаса Потанцював сивий (Шевч., II, 1963, 54); // Якийсь час дрижати, коливатися, підстрибувати (про предмети). Кузьма посміхнувся про себе і втупив очі на поплавок, який трохи потанцював, потім зник під водою (Панч, Гарні хлопці, 1959, 158).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 397.