ПОТАСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Потягти, понести куди-небудь. Потаскали раба божого самого у ту яму, що копав для другого! (Кв.-Осн., II, 1956, 304); Через яку годину прибігла якась цокотуха-перекупка, заверещала, накричала Прісьці повну голову, покинула їй карбованця,.. ухопила перину й потаскала її (Л. Янов., І, 1959, 291); За другими дверима, куди потаскали Валентину, чулось верещання, плач, сердите бубніння капрала і жовнірів (Досв., Вибр., 1959, 70); // фам. кого, безос. і в сполуч. із сл. доля, чорт і т. ін. Опинитись де-небудь; стати кимсь. — А, бодай тебе! Перевела тільки день! Потаскало ж мене на ту вулицю! (Л. Янов., І, 1959, 387); Дід шкодував колись: — Ха-а-зя-їн був би такий, що аж… У лікарі його потаскало! (Мик., II, 1957, 28).
2. розм. Украсти все або багато чогось (по одному). Щоб шуліка не потаскав курчат, він позв’язував їх ниткою, прив’язав до квочки і пустив на двір (Україна.., І, 1960, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 397.