ПОТА́ЧКА, и, ж., розм. Те саме, що потура́ння.
Дава́ти (да́ти) пота́чку кому — потурати, попускати. — Що було, те за водою спливло. Почнемо ми з Миколою жити й учитись заново. — Потачки йому не давайте (Збан., Курил. о-ви, 1963, 84); [Платон Гаврилович:] Це, як дати їм [хлопцям] таку потачку, то вони мені із саду все з пеньками повиносять (Вас., III, 1960, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 398.