ПОТАЄ́МНИЙ, а, е.
1. Захований у глибині душі, не висловлений, не виявлений зовні (про думки, почуття, переживання). — Я йно для тебе, Семене, це роблю, бажаючи тобі пожитку з того грунту, що купуєш, — казав Роман, дивлячись убік хитрими очима, в котрих мигнула якась потаємна думка (Коцюб., І, 1955, 108); Своїх потаємних дум не звіряв [Пимон] навіть близьким товаришам (Шиян, Гроза.., 1956, 82); Коли б його запитали, чому він вирішив допомогти жінці, не знав би, що й відповісти. Напевне, тут була не тільки одна жалість, але й потаємна віра: коли зробиш добре діло, то й до тебе милостивою буде доля (Стельмах, II, 1962, 274); // Невиразний, не цілком усвідомлений. Ми, хлопці,.. до Митра чули якесь потаємне обридження за те, що він був байстрюк (Фр., І, 1955, 259); Дим від заводів піднявся з Подола, з низини, чом він хвилює, як спогад якийсь потаємний? (Криж., Гори.., 1946, 83); // у знач. ім. потає́мне, ного, найпотає́мніше, шого, с. Про найзаповітніші думки, мрії, глибоко інтимні почуття, переживання і т. ін. Немало років у палацах я між великими просидів, Я їхнє явне й потаємне умом допитливим прозрів (Мисик, Біля криниці, 1967, 306).
2. Який навмисне приховують від інших, тримають у таємниці; про який ніхто не повинен знати, дізнатися; таємний. Я живу двома життями, і одно явне, таке, здається, правдиве, щире в відносинах до жінки, я навіть образив би ся, коли б вона або хто інший подумав, що я не щирий, — а друге потаємне (Коцюб., II, 1955, 435); Чи є у вождя якісь інші, свої потаємні міркування й розрахунки? (Гончар, II, 1959, 350); Мій потаємний план підкорення впертого Русака виправдався (Збан., Малин. дзвін, 1958, 227); // Якого ніхто не повинен побачити, помітити. — Дівчина, — він подав потаємний знак черниці, — потребує моральної підтримки (Вільде, Сестри.., 1958, 435); // Якого ніхто не повинен почути, підслухати. З ним, з «Інтернаціоналом», з юних років зв’язав Леонід неспокійну долю свою. Від підпільної матроської групи на кораблі з нічними потаємними розмовами в кубрику (Гончар, II, 1959, 414); // Про якого ніхто не знає; відомий тільки комусь одному або небагатьом. Командування загону.. поспішало до розвою дерев будь-що ліквідувати невловиму банду, яка добре знала всі потаємні стежки й сховища (Цюпа, Три явори, 1958, 17); Харко знав один потаємний, йому лише знайомий лаз через стару стіну у замок (Морд., І, 1958, 141); // Добре замаскований, секретний. Невеликі двері, низькі, ніби потаємні, вели кудись в глиб будинку (Собко, Нам спокій.., 1959, 127); Втомленими, обліпленими синьожилими повіками очима показав [отаман] на двері й тією рукою, що обмацувала отаманські відзнаки, натиснув на потаємний дзвінок (Стельмах, II, 1962, 48); // Який діє приховано, замасковано. Він [Т. Шевченко] палко картає ворогів — явних і потаємних, а до друзів, братів знедолених своїх, промовляє найріднішими, найтеплішими словами (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 367).
3. Який заховує в собі якусь таємницю; таємничий. Високі пальми з двох боків тієї горниці неначе.. сподівались підглядіть якісь тайни, котрі діялись в цих потаємних палацах індуських раджів (Н.-Лев., IV, 1956, 29); В потаємній безодні неба над голим верховіттям Голосіївського лісу, над блимаючими іскринками Дніпра висить яскрава голуба зоря (Вол., Місячне срібло, 1961, 14); // Ще не вивчений, не досліджений, не розпізнаний і т. ін. Для Леніна як для вченого особливо характерним є проникнення в потаємні глибини наукового пізнання (Наука.., 10, 1957, 5); Потаємна, ще не розпізнана ним дівоча душа була святою для Романа (Стельмах, Хліб.., 1959, 268).
4. Не дозволений законом; підпільний, конспіративний. Він [О. Пушкін] бере участь у волелюбних розмовах членів потаємного товариства.. — майбутніх декабристів (Рильський, X, 1962, 35); До революції — [Іванов] організатор потаємних сходок на березі Дніпра, а від дня революції — ..керівник арсенальських більшовиків (Смолич, Мир.., 1958, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 393.