Слово "потвора" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОТВО́РА, и, ж.

1. Страхітлива фантастична істота; страховище. — Я дрожав [тремтів] і плакав, слухаючи тих [страшних] повістей, і моя дитиняча уява сплітала мимоволі стать вуйка з усіми найстрашнішими казочними [казковими] потворами (Фр., І, 1955, 345); У шпарку Таня зазирнула — І що ж там бачить? .. За столом Потвори гомонять кругом (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 125); Тамара майже не спала цієї ночі. Її душили страхіття, їй ввижалися страшні потвори (Хижняк, Тамара, 1959, 189); Медуза — в грецькій міфології потвора, на голові якої замість волосся змії, погляд її обертає усе живе на камінь (Рад. літ-во, 3, 1966, 39); *У порівн. Купка.. татар з галасом витягала з моря.. чорний баркас, немов якусь морську потвору (Коцюб., І, 1955, 391); Тінь ворушилась, наче казкова потвора (Смолич, Світанок.., 1953, 326); Ей, страшно дивитись тоді на тебе [Черемоше], як кидаєшся потворою на береги, півгори за одним зубом вигризаєш, і валиш у спінене море, і з’їдаєш, і далі летиш, і гримиш, і ревеш, і хмари лякаєш (Хотк., II, 1966, 320); // Про велетенську тварину, що вражає розмірами свого тіла. Всі риби розбіглися й через якийсь час пригнали жабище — таке, як човен. — Чи у тобі перстень? — питає потвору велика риба (Три золоті сл., 1968, 154); // Про бридку, негарну зовні людину або тварину, що має непропорційну будову тіла, фізичні вади тощо. Людина була аж надто біла.. Млявий, наче з густого туману, торс, безфарбна, одутла, водяниста пика.. — Що за чорт? Що за потвора? — похолола Сахно (Смолич, І, 1958, 68); На хазяйстві була Шаукен. Глянувши на орля, вона спалахнула: — Що це за опудало обскубане?! Забирай, забирай цю потвору! Нам такого виродка не треба! (Тулуб, В степу.., 1964, 143).

2. перен. Про люту, жорстоку і т. ін. людину, що втратила кращі моральні якості; недолюдок. Ця потвора [Бублик], в ластовинні, — ух, вона ненавидить його (Кач., II, 1958, 34); Гукнув він: — Стій!.. І цю гадюку, потвору в золоті й духах, урятував… (Сос., Вибр., 1941, 223); // лайл. [Зіна:] Злючка, потвора, носорог! І я ще, дурна, хотіла йому пробачити (Коч., II, 1956, 243).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 399.