ПОТВО́РНО. Присл. до потво́рний. Голова у нього була схожа на яйце і потворно велика (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 311); Дорошенко мимохіть кинув погляд у безтарку і внутрішньо здригнувся, побачивши там потворно перекошене, оскалене, юнацьке обличчя… (Гончар, Тронка, 1963, 211); Він [Г. Сковорода] бачив, що світ [за часів царизму] створений неможливо — однобоко, потворно і що його треба поліпшити (Тич., III, 1957, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 400.