ПОТЕЛІПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм.
1. Теліпати якийсь час; потрясти. Він потеліпав скринькою в повітрі, щоб чуть було стукання того, що було в її середині (Фр., VIII, 1952, 16); Тадик потеліпав термосом, у якому замість кави булькотіла самогонка (Тют., Вир, 1964, 428).
2. у сполуч із сл. язиком. Балакати, теревенити якийсь час. — Ну, ти, потеліпай мені язиком… — для годиться нагримав Семен (Ле, Хмельницький, І, 1957, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 401.