ПОТЕМНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до потемні́ти. Кленовий мисник переливається полив’яним цвітом святешних полумисків, а біля мисника висить потемніла від років кобза — відрада старого (Стельмах, І, 1962, 238); Вода клекотіла й пінилась від куль.. Страшний був Дніпро, потемнілий від крові (Довж., І, 1958, 317); Подивилася [Ольга] на нього недобрими, аж потемнілими від образи очима (Вільде, Опов., 1954, 61); // у знач. прикм. Посеред камери.. стояв маленький іконостасик з рядом старих, потемнілих образів в обдертій позолоті (Вас., І, 1959, 202); Знервоване, потемніле обличчя дівчини вразило Ліду (Собко, Шлях.., 1948, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 401.