ПОТЕ́РПНУТИ і ПОТЕ́РПТИ, пну, пнеш; мин. ч. поте́рп, ла, ло і поте́рпнув, нула, ло; док.
1. Утратити чутливість, здатність вільно рухатися (про руки, ноги і т. ін.). Пішла Ганна боса; ноги розчервонілись, потерпли од холоду, здеревеніли [здерев’яніли] (Н.-Лев., І, 1956, 109); — Коли се на ранок щось промелькнуло побіля вікна, іде у двір. Глянула я — пан… У мене і руки, і ноги потерпли (Мирний, III, 1954, 167); А ніч тяглася добрих дві доби, А в сурмачів давно потерпли губи (Перв., І, 1958, 160); // безос. — Геть від мене, виродки, кажу вам, бо зараз завтра таку про ваші «затђи» статтю вріжу.., що вам аж у п’ятах потерпне! (Фр., III, 1950, 117);
2. рідко. Те саме, що заціпені́ти. Захлинулась [Маргіт] водою, полетіла кудись перевертом і вся потерпла від жаху (Гончар, Новели, 1954, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 405.