ПОТЕСА́ТИ, ешу́, е́шеш, док., перех.
1. Обтесати все або багато чого-небудь. Хата будувалася швидко. Гоблик купив у циган вальки, за дерево заплатив на корені, а люди задарма зрубали, потесали і додому привезли (Томч., Жменяки, 1964, 69); Будувати його Бразду було не так вже важко — ліс він мав, купу в нього брав не один десяток людей. Тільки Бразд крикнув — всі вони з’явились: нарубали лісу, потесали, склали, вивершили, перекрили, накрили — добрий терем мав тепер Бразд (Скл., Святослав, 1959, 90).
2. Тесати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 406.