ПОТИ́ЦЯТИ, яю, яєш і ПОТИ́ЦЬКАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. перех. Тицьнути що-небудь усім або багатьом. З серця смикнула [Катерина] завіску на суднику, аж обірвався мотузок, потицяла в руки [дітям] чашки (Мушк., Серце.., 1962, 253).
2. перех. і неперех. Тицяти якийсь час; тицьнути кілька разів. Антон в’яло потицькав щіточками в полотно, однак від цього портрет до завершення не просунувся (Вол., Озеро.., 1959, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 409.