ПОТО́ВПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. пото́впляться; док., розм.
1. Натовпом (або разом з натовпом) піти, рушити кудись. Староста.. подався на двір. За ним ішли десятники та соцький. За десятниками потовпились на подвір’я й люди (Коцюб., І, 1955, 74); Жіноцтво жваво потовпилося з кухні Брилів на ганок (Смолич, Мир.., 1958, 52); // Пройти, протиснутися куди-небудь натовпом. І рушили [хлопці] гуртом, аж у двері не потовпляться (Свидн., Люборацькі, 1955, 200); // перен. Проникнути куди-небудь, у якесь середовище, досягти певного становища. — А хоч у конторі служити? — Хоч би й хотів, то не потовпишся, — понуро одказав Василь (Мирний, IV, 1955, 132).
2. Уміститися де-небудь, у чомусь, у щось. — Гм! — каже Кирило Тур, озирнувши його [Череваня] тушу. — Не багато таких потовпилось би в курені! (П. Куліш, Вибр., 1969, 90); Полум’я не потовпилось в комин і шугнуло з комина просто в одчинені двері (Н.-Лев., IV, 1956, 206); — Пани їдуть на південь, до Румунії… — Армія втікає… — На великому шляху Львів — Ужгород не потовпляться (Чорн., Визвол. земля, 1950, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 413.