ПОТО́ВЩАТИ, аю, аєш. Док. до то́вщати. Помічає [Сафрон], що в начальства по скронях від горілки потовщали жили (Стельмах, II, 1962, 218); Здається, я не потовщав, але зміцнився, ходжу краще (Коцюб., III, 1956, 335); Як спорожнів, спустів я нині (Хоч і потовщав)! Як живу Одноманітно! (Рильський, Поеми, 1957, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 413.