ПОТОЛО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до потоло́чи́ти. Що весною процвітало, всохло, не доспіло, потолочене, мов градом, поле почорніло… (У. Кравч., Вибр., 1958, 128); Навколо вся пшениця була втоптана, потолочена (Донч., І, 1956, 60); * Образно. Жаль о то́бі І потолочену любов з[авмер]лу У серці но́шу (Фр., XIII, 1954, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 414.