Слово "потоп" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОТО́П, у, ч. За біблійною легендою — повінь, яку через гріхи людей наслав бог, щоб затопити землю. Пальцем потопу не заставити! (Укр.. присл.., 1955, 287); Молять бога, щоб він оборонив люд од огня, меча, потопу, гладу [голоду], трусу і хороби (Стор., І, 1957, 162); Тікають фашисти у нори, як звірі при другім потопі (Мал., Чотири літа, 1946, 13); Серед численних релігійних вигадок особливою популярністю у віруючих користувався біблійний міф про всесвітній потоп (Наука.., 7, 1958, 48); // Велика повінь, великий розлив води. Про те вона побивається, Щоб не зніс потоп їх хатиноньки (Стар., Вибр., 1959, 61); Веселих пташок у гаях пересвист, І села, й ліси — все в веснянім потопі! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 220); * Образно. Ранком ішов сніг. Рівний, густий і теплий.. Ряди домів, ряди дерев, як білі тіні, йшли кудись в далеч і розпливались в тумані. Білий потоп (Коцюб., II, 1955, 185); *У порівн. Надворі, неначе потоп, дощ невпинний. Вітер віє крізь стелю і ллється вода (Л. Укр., IV, 1954, 265); З-над океану мовчазним потопом Нахлине тьма (Бажан, Вибр., 1940, 174).

◊ Від пото́пу — з давніх-давен. У джунглях Бразілії Плодилися [гадюки] від потопу (Мур., Осінні сурми, 1964, 74); До пото́пу — дуже довго. — Уже люди й додому поїхали, а тут, мабуть, до ..потопу сидітимем (Тют., Вир, 1964, 148); Пі́сля нас (пі́сля ме́не, а там і т. ін.) хоч пото́п — байдуже, що буде потім, аби зараз було добре, вигідно і т. ін. Природна майстерня була за часів царизму справжнім роздоллям для носіїв вузьколобого «після нас хоч потоп» (Рад. Укр., 9. IV, 1967, 4); — Вона, мені здається, далі свого носа не бачить. Аби їй було добре та тепло, а там хоч потоп (Кучер, Трудна любов, 1960, 437).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 416.