ПОТО́ПА, и, ж., діал. Потоп. — Чекай, — опинив його Демидів, — а знаєш ти, як виглядала справдішня потопа світу?.. (Мак., Вибр., 1954, 59); * Образно. Чути було й дитячий дзвінкий сміх, і.. якесь любе шептання з-посеред потопи листя (Фр., І, 1955, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 416.