ПО́ТОПТОМ, присл., розм. Топчучи все або всіх на своєму шляху, нещадно знищуючи когось, щось. [Сотник:] Години дві — й підзамче, вмите кров’ю, Руй-новищем, пожарищем впаде, А за добу і замок… Ворог лютий Скрізь потоптом перейде… і кінець (Стар., Вибр., 1959, 556); Ніхто не знав напевне, чи німці що-небудь щадитимуть, чи пройдуться потоптом по всьому без винятку (Гончар, IV, 1960, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 418.