ПОТОРОПІ́ТИ, і́є, і́ємо, і́єте, док. Сторопіти (про всіх або багатьох). Нараз усі стали, поторопіли та неначе прикипіли до місця, бо малий Митруньо так крикнув, аж відгомін пішов по саду (Март., Тв., 1954, 147); Захеканий підбіг Серьожка й, не оддихавшись, крикнув: — Ми!.. Митько! — й махнув рукою на двір. Усі од несподіванки аж поторопіли (Головко, І, 1957, 384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 418.