ПОТОРОХТІ́ТИ, хчу́, хти́ш, док., розм.
1. Піти, поїхати і т. ін. з торохтінням. Гашіца вчепилась за полудрабок, але Йон сильним рухом скинув її з воза й поторохтів далі… (Коцюб., І, 1955, 249); Шугнув [хлопчик] непомітно в двері і вже поторохтів дерев’яшками униз по сходах (Кучер, Дорога.., 1958, 153); Одірвавшись од станційки, поїзд поторохтів далі (Кол., На фронті.., 1959, 182).
2. Торохтіти якийсь час. Він поторохтів коробкою і дав мені одну від штанів — «бляху» [гудзик] (Мик., Кадильниця, 1959, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 419.