ПОТОЧИ́ТИ 1, точу́, то́чиш, док., перех.
1. Наточивши, зробити все або багато чого-небудь гострим.
2. Зіпсувати, знищити все або багато чого-небудь; поїсти щось у багатьох місцях (про гризунів, комах і т. ін.). — Дайте йому молотить з тієї скирти, що затекла і миші поточили (Стор., І, 1957, 31); — І коли вже ви, діду, вгомонитеся? — озвався чийсь докірливий голос. — Пан та пан… Давно вже тих панів черва у могилі поточила (Шиян, Баланда, 1957, 140); * Образно. Бліндажі і ходи сполучень поточили село, мов шашіль (Довж., III, 1960, 392).
3. Точити (див. точи́ти 1) якийсь час. Остап.. вийняв ніж, поточив його об камінь і почав обтинати кружка Соломіїне волосся (Коцюб., І, 1955, 344).
◊ Поточи́ти ля́си (язики́) — те саме, що Ля́си точи́ти (якийсь час) (див. ля́си). Поговорили про оперу, згадали Давіда, віддали належне Лафонтену і трохи поточили ляси з приводу Ламартіна (Рибак, Помилка.., 1956, 28); Плетухи поточили язики і знайшли собі інші теми (Собко, Нам спокій.., 1959, 22).
ПОТОЧИ́ТИ2, точу́, то́чиш, док., перех. Точити (див. точи́ти2) якийсь час.
◊ Поточи́ти кров з кого — те саме, що Пи́ти (смокта́ти, сса́ти і т. ін.) кров (якийсь час) (див. кров). — Ще ми мало робили, ще з нас мало сліз та крові точили… хай ще два роки поточать!.. (Мирний, II, 1954, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 419.