ПОТРА́ВА, и, ж.
1. Псування, знищення посівів, трав тваринами; спаш. — Тепер усе купи, про все сам старайся, клопочись, думай, гадай: подушне плати… штрахи [штрафи] за потраву плати… (Григ., Вибр., 1959, 45); Граф Бобринський… докладно спинився на огляді тривожних явищ у країні.. По селах взагалі коїлося чорт батька зна що: потрава поміщицьких пасовиськ, порубка державних лісів, страйки по панських економіях (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 59); В господарстві [радгоспу «Фастівський»] добре доглядають за лісом, оберігають його від потрав худобою і самовільних порубок (Колг. Укр., 5, 1962, 40).
2. розм. Те саме, що стра́ва 1. Тут їли рознії [різні] потрави, І все з полив’яних мисок (Котл., І, 1952, 72); Весело сідав [пан Андрій] за стіл, заставлений простими потравами: капуста кисла з вудженим салом, горох із салом же, каша пшоняна (Хотк., Довбуш, 1965, 265); Отава поколупався виделкою в якійсь там потраві, надпив трохи чаю і вийшов з їдальні (Загреб., Диво, 1968, 27); // рідко. Взагалі їжа, корм. — Може, неправильно шукати і пристосовувати потрави для організму, може навпаки — організм тварини треба пристосувати до першої-ліпшої потрави (Смолич, І, 1958, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 420.