ПОТРАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко, ПОТРА́ТИТИ, а́чу, а́тиш, док., перех.
1. Те саме, що витрача́ти. Уже як хочете, хоч лайте, Хоч і не лайте й не читайте — Про мене… Я і не прошу, Для себе, братики, спишу, Ще раз те оливо потрачу (Шевч., II, 1963, 126); Пріська тим часом потратила гроші на дрова та мило (Л. Янов., І, 1959, 279); Кипить, мов у горшку окріп, і силу даром потрачає (Сл. Гр.).
2. тільки док., перен., заст. Втратити. — Виписав я йому також, кілько то в наших сторонах ковалів, шевців, ткачів, теслів та інших ремісників через ті цехи хліб потратило (Фр., II, 1950, 136); Змордований горем, я.. з одчаю вмирав, Потративши віру в любов і в добро (Граб., І, 1959, 619).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 422.