ПОТРУ́ХНУТИ, не. Док. до тру́хнути. Раз увечері роззувся Миколка та й моня [мне] чоботи й моня в руках, а далі так боязко: — Ну й чоботи… чисто потрухли… (Тесл., З книги життя, 1949, 37); [Марта:] Треба взяти нові віжки, а то старі потрухли (Вас., III, 1960, 103); Потрухла хата, з крокв опала стріха (Воронько, Коли я.., 1962, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 429.