ПОТУМАНІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до потумані́ти. В потуманілій від куряви хаті лякливо мигтів каганець (Горд., II, 1959, 221).
2. у знач. прикм. Затьмарений сльозами (про погляд, очі).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 432.