ПОТУРЕ́ЧЕННЯ, ПОТУ́РЧЕННЯ, я, с., заст. Дія за знач. потуре́чувати, поту́рчувати, потуре́чити, поту́рчити. — Віра православна далі не може терпіти, щоб її на католицтво обертали. Люди захищатимуться і від того католичення, як і від потуречення (Ле, Хмельницький, І, 1957, 65); Ще за часів Візантії грецьке духовенство по-варварському запроваджувало [в Болгарії] еллінізацію.. А потім — віки потурчення, коли стамбульський завойовник з дикою упертістю тягнув на аркані болгарський народ в ярмо ісламу (Вітч., 1, 1964, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 434.